оригінал англійською 

Дисклеймер: цей текст створено для роздумів і ознайомлення. Він не є медичною чи психологічною консультацією і не може замінити особисту роботу з психотерапевтом, психіатром або кризовою службою.

Чому взагалі говорити про психотерапію?

Якщо дивитися на поле психотерапії ззовні, дуже легко заплутатися.

Чи справді мені потрібна терапія? Вона взагалі працює? Коли «правильний момент» почати? Як обрати терапевта? Як зрозуміти, що це допомагає, а не те, що я просто «розмовляю ні про що»?

Можливо, ви вже ставили собі частину цих запитань. Можливо, ви лише придивляєтеся до терапії й вагаєтеся. А можливо, ви вже ходили на терапію і пішли з відчуттям: «Щось це не дуже спрацювало для мене».

Якщо так -- цей текст для вас.

Моя мета не в тому, щоб переконати усіх негайно йти на терапію. Я хочу окреслити основні питання й внутрішні конфлікти навколо терапії, показати, що насправді говорять дослідження, і запропонувати один спосіб дивитися на те, як працює психотерапія: від короткострокового полегшення симптомів до глибших змін у тому, ким ми стаємо.

Перед тим, як почати, ще кілька важливих речей.

  • Це не медична порада.
  • Цей текст не може діагностувати, лікувати чи замінити невідкладну професійну допомогу.
  • Це структурований огляд, який спирається на дослідження та практичний досвід у цій сфері.

Кілька слів про те, з якої позиції я говорю. Мій бекґраунд -- процесуально-орієнтована психологія (Processwork). Я був по обидва боки стільця -  і як клієнт, і як людина, яка супроводжує інших у внутрішній роботі. Я також створюю інструменти для роботи з нічними снами і у своїй «денній» роботі будую цифрові маркетплейси.

Тут я не захищаю жодну «єдину правильну» школу. Я намагаюся подивитися на поле таким, яким воно є: що, схоже, допомагає, що вводить людей в оману, і як культура впливає на наші рішення.

Почнемо з найпростішого і водночас найскладнішого запитання: чи взагалі психотерапія допомагає?

Загальний стан психотерапії -- чи вона взагалі корисна?

Що ми тут називаємо «терапією»?

У цьому тексті «терапія» означає структуровану, регулярну розмову з підготовленим фахівцем (психотерапевтом, психологом, консультантом).

Я не маю на увазі:

  • розмови з друзями (важливо, але інше);

  • консультування чи духовний супровід (частково перетинається, але не те саме);

  • медикаментозне лікування, яке призначає психіатр (ще один важливий елемент, але зі своїми правилами).

У психотерапії є багато шкіл -- когнітивно-поведінкова, психодинамічна, гуманістична, системна, процесуальна та інші. Вони відрізняються, але головне питання лишається тим самим: чи ці розмови реально допомагають людям?

Скільки людей користуються терапією і коли до неї звертаються?

У різних країнах Європи зростає частка людей, які хоча б раз у житті пробували психотерапію. В одних країнах це вже щось майже буденне. В інших -  досі доволі рідкісна і часто прихована практика.

Зазвичай люди починають терапію не тому, що їм просто цікаво, а тому, що «так, як є», уже неможливо. Типові причини:

  • стійка тривога, панічні або депресивні епізоди;

  • вигорання й робочий стрес;

  • кризи у стосунках чи в родині;

  • травматичні події й втрати;

  • загальне відчуття, що життя втратило сенс або напрямок.

Коли людей у дослідженнях запитують, коли вони звернулися б по професійну допомогу, багато хто відповідає: лише тоді, коли симптоми дуже сильні або явно заважають повсякденному життю. Раніші стадії -- хронічна незадоволеність, прикордонне вигорання, повторювані конфлікти --часто «не здаються достатньо серйозними» для терапії.

Цей поріг цікавий. Він більше говорить про культуру, ніж про те, що терапія може або не може.

Коли люди вважають, що «справді потребують» терапії?

Уявлення, що «терапія -- для справді важкохворих», дуже живуче.

У багатьох опитуваннях люди описують психотерапію як щось на кшталт «психічної реанімації»: звертаєшся, коли вже не можеш працювати, вставати з ліжка чи контролювати свою поведінку. Почуватися погано, бути розгубленим чи «застрягти» часто здається занадто слабкою підставою.

У результаті:

  • люди з серйозними проблемами відкладають звернення по допомогу, бо «ще не настільки погано»;

  • люди з «цілком нормальним» зовнішнім життям, але дуже високим внутрішнім стражданням, почуваються винними вже за саму думку про терапію.

Можливо, ви впізнаєте такі фрази:

«У інших усе гірше».

«Я ж не божевільний, навіщо мені психолог».

«Мої батьки якось жили без терапії -  і нічого».

Ці речення звучать дуже особисто, але нас їм навчили. Вони належать культурі не менше, ніж вам особисто.

То все ж таки: терапія допомагає чи ні?

Коли дослідники спостерігають зана тисячами людей до і після психотерапії, ті розділяється на три основні групи:

  • багатьо стає краще: симптоми зменшуються, функціонування і якість життя покращуються;

  • у меншої частини змін майже немає;

  • невеликий відсоток повідомляє, що їм стало гірше або досвід терапії був явно негативним.

Якщо скласти це все разом, напрошується один практичний (і доволі очевидний) висновок:

Загалом психотерапія допомагає значній частині людей, які її пробують. Вона не допомагає всім однаково і в невеликій кількості випадків може бути шкідливою.

Це не диво-таблетка. Але це значно ближче до «чогось, що скоріш працює», ніж до «нічого не допомагає».

І, власне, сенс цього тексту саме в цьому -- допомогти вам підвищити шанси, що терапія подіє саме у вашому випадку, якщо ви вирішите її спробувати. Або, можливо, ви тепер зможете більш тверезо вирішити, що терапія вам зараз не потрібна -- і це теж хороший результат.

Основні запитання й конфлікти навколо терапії

Якщо терапія загалом допомагає, логічне запитання: чому ж тоді нею користуються не всі?

Навколо терапії багато суперечок. Але, якщо дуже стисло, є приблизно п’ять головних «слонів у кімнаті», які часто з’являються в голові, коли люди думають про те, щоб почати, продовжити або повернутися до терапії:

  • «Чи терапія взагалі для таких, як я, чи лише для “справді хворих”?»

  • «Хіба я сам(а) не маю впоратися?»

  • «Це буде швидка допомога чи безкінечний тунель?»

  • «Чи терапія справді працює -- і що, якщо минулого разу вона мені не допомогла?»

  • «Терапія -- це про зняття симптомів чи про особистісний розвиток?»

Чи були у вас колись якісь із цих сумнівів, запитань чи внутрішніх протиріч? Якщо так -- дослідження показують, що ви далеко не самі. І те, як виглядає «поле терапії», багато в чому залежить від культури, в якій виросли ви і я.

Кожен із цих пунктів міг би стати окремою статтею (і, можливо, ми ще напишемо їх, якщо буде інтерес до теми). Але далі я зосереджуся переважно на пункті 5 -- «Терапія -- це про зняття симптомів чи про особистісний розвиток?»

Швидкий результат чи особистісний зріст?

Невелика ремарка: те, що я зараз опишу, - це радше мій власний погляд з Processwork і практики, ніж щось, що можна жорстко довести даними.

Дуже часто, коли люди приходять на терапію (або принаймні на якомусь етапі процесу), їхнє запитання звучить так:
«Що мені зробити, щоб це вирішити? Як позбутися цього симптому?»

Зупинимося на секунду. Це абсолютно легітимне запитання. Повністю нормально дивитися на терапію як на інструмент, який має забрати біль якомога швидше й чистіше. І тут я хочу зробити трохи провокаційну пропозицію: терапія не завжди дуже добре справляється саме з цим, якщо під «добре» ми маємо на увазі просто «забрати неприємні переживання й не чіпати нічого іншого в житті».

Чому так?

У низці психологічних підходів, і Processwork -- один із них, симптоми й «проблеми» -- це не лише перешкоди, які треба прибрати. Їх розглядають як сигнали частини нашої ідентичності, яку ми ще погано знаємо або не до кінця приймаємо. Ця «нова» частина хоче увійти в наше життя, бути побаченою, втіленою, прожитою. Тривога, конфлікт, вигорання, тривожний сон --  усе це може бути способом, яким ця частина стукає у двері.

З цього погляду парадокс у тому, що найстабільніший спосіб «позбутися симптому» іноді полягає якраз у тому, щоб повернутися до цієї невідомої частини себе й дати їй місце, а не воювати з нею як із ворогом.

Чи означає це, що терапію варто використовувати лише як інструмент особистісного зростання і взагалі не думати про неї як про «швидку» для нашого болю? На практиці все простіше: саме гострий біль найчастіше й приводить людей до терапії, а не абстрактне бажання «розвиватися».

Але, мабуть, справедливим буде таке формулювання: 

якщо, поряд із бажанням дуже швидко позбутися проблеми, ви зможете утримувати бодай невелику цікавість до запитання «яка нова версія мене через це намагається народитися?», то шанс отримати користь від терапії зростає.

І, у дещо парадоксальний спосіб, це іноді допомагає гострому болю зникнути швидше.

Як культура формує наше ставлення до терапії

Культурні повідомлення, які ви можете впізнати

Тепер давайте подивимося, як деякі з ваших внутрішніх сумнівів чи установок щодо терапії можуть бути не повністю «вашими», а відлунням спільноти й культури, в якій ви живете.

Часто це не виглядає як офіційні правила. Радше як фрази на фоні, з якими ми ростемо, - вони тихо визначають, що вважається «нормальним», «сильним» чи «ганебним».

Ось кілька прикладів, які постійно повторюються в різних варіаціях:

  • «Справжні чоловіки про почуття не говорять».
  • «Сімейні проблеми треба вирішувати всередині сім’ї».
  • «Якщо ходиш до психолога -  значить, у тебе не все вдома».
  • «Дорослі люди самі розв’язують свої проблеми».
  • «Соромно виносити сміття з хати».

Можливо, ви ніколи не чули цих фраз дослівно. Але їх легко впізнати в реакціях людей, щойно хтось згадує терапію.

Приклади того, як ставлення до терапії залежить від країни

Північна/Західна Європа vs Південна/Східна Європа
У Скандинавії та деяких західноєвропейських країнах терапія майже стала частиною «гігієни життя»: опитування у Швеції та Фінляндії показують доволі високий відсоток людей, які зверталися до психолога хоча б раз, і низький рівень стигми. Про психічне здоров’я там говорять трохи більш «як про фізичне», а головна проблема -  це черги й нестача фахівців, а не сором.
У частині південних і східноєвропейських країн ситуація інша: відсоток людей, які коли-небудь ходили на терапію, може бути меншим за 10% (у деяких країнах Східної Європи -  навіть менше 5%), а стигма значно сильніша. Наприклад, у Греції близько 86% опитаних вважають, що суспільство негативно ставиться до людей із психічними проблемами, а в Польщі чи Румунії терапію часто сприймають як щось «екзотичне» або лише для дуже важких випадків.

Нідерланди/Бельгія vs Італія/Латвія
Європейське опитування, де, зокрема, запитували: «Чи звернулися б ви до психолога з особистою проблемою?», показало великі відмінності між країнами: у Нідерландах і Бельгії люди набагато частіше відповідають «так», а в Італії чи Латвії — значно рідше. На практиці це означає, що за однакового рівня страждання мешканець Нідерландів статистично частіше подумки скаже собі: «Може, звернутися до терапевта?», а умовний італієць чи латвієць радше залишиться в межах родини, піде до сімейного лікаря або спробує «триматися» самотужки.

Велика Британія/Німеччина vs Південна Європа
У Британії приблизно кожен третій дорослий хоча б раз у житті звертався до терапії, і близько трьох чвертей тих, хто ходив, порадили б її іншим. Там терапію дедалі частіше подають як проактивний крок для підтримки благополуччя, а не як останню надію.
У Німеччині близько 18–20% дорослих протягом року отримують якусь психологічну або психіатричну допомогу, і більшість сказали б другові з депресією: «Звернися по професійну підтримку», а не «не винось це на люди».
Водночас у багатьох південних країнах Європи відсоток людей, які коли-небудь були на терапії, значно нижчий (в Італії — близько 10%). Там сильніша традиція «спершу сім’я», більше покладаються на медикаменти або неформальну підтримку, ніж на розмовну терапію. Хоча молодше міське покоління (наприклад, у Іспанії після COVID) помітно змінює це ставлення в бік більшої відкритості до терапії.

Трохи відокремити себе від культури -  це вже полегшення

Усвідомлення, що це не лише ви, а частково й ваша культура говорить у вашій голові, саме по собі може зробити життя трохи легшим. Не лише загальне ставлення до психотерапії залежить від країни. Навіть внутрішній поріг «чи моя проблема достатньо серйозна для терапії» ми значною мірою переймаємо з оточення, у якому виросли.

Не обов’язково воювати з власною культурою. Але можна хоча б інколи сказати собі:
«Я маю право запитати, що потрібно мені, а не лише що від мене очікує культура».

Ви можете, як і раніше, вирішувати не йти на терапію або припинити її, якщо зараз це не те, що вам потрібно. Але це буде більше ваш вибір, а не автоматична реакція, продиктована соромом або звичкою.

Декілька висновків для себе

Якщо ви дочитали до цього місця, швидше за все, ви десь біля порога: думаєте, чи починати терапію, переглядаєте своє ставлення до неї або намагаєтеся осмислити попередній досвід.

Ось кілька речей, які ви можете забрати з цього тексту.

Ваше сум’яття — нормальне

Ті внутрішні конфлікти, про які ми говорили, не означають, що з вами «щось не так» або ви надто нерішучі. Це дуже типові патерни, які з’являються в голові багатьох людей, щойно мова заходить про терапію.

«Я» і «моя культура» -  не зовсім одне й те саме

Це легше сказати, ніж відчути. Це як сказати рибі: «Подивися на океан збоку». Але вже сама думка про те, що частина наших внутрішніх фраз — це голос культури, а не «мій справжній голос», може трохи полегшити тиск.

Швидкий результат і особистісний розвиток -- не взаємовиключні

Спробуйте лишати в полі зору обидва рівні:

  • той, де вам просто боляче і хочеться, щоб стало легше;

  • і той, де симптоми можна розглядати як «двері» до нового «я», яке намагається народитися через цей кризовий момент.

Або тимчасово забудьте про це все, якщо ви зараз у центрі гострого конфлікту — тоді цілком нормально сказати: «До біса особистісний ріст, спершу мені треба вижити».

Чи варто пробувати терапію в принципі?

Якщо коротко узагальнити дані, маємо приблизно таку картину:

  • для більшості людей психотерапія виявляється корисною;

  • для частини вона допомагає частково або не так, як хотілося;

  • для меншості досвід може бути негативним або малоефективним.

Інакше кажучи, терапія загалом частіше працює, ніж ні. А тепер, коли ви дочитали до кінця (вітаю!), ви вже знаєте про типові пастки й корисні установки. Це означає, що, якщо ви вирішите спробувати терапію, є всі підстави сподіватися, що вона принесе у ваше життя більше ясності та полегшення -- і, можливо, допоможе зробити крок від питання «Чи справді мені потрібна терапія?» до питання «Ким я зараз стаю?»